Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Забагато дітей не буває

Ірина і Володимир Сербіни – батьки великого сімейства. Вони влаштували щасливу долю десятьом дітлахам, серед яких двоє всиновлених і вомеро прийомних. «Діти – це моя доля. Це моє – все», – говорить Ірина. І їй охоче віриш: про свою родину вона може розповідати годинами. Очевидно, є про що. Отже, по порядку…
      
Про «повний комплект»

Спочатку була Даша. Хоча, не зовсім так. Першою дитиною Ірини став її власний племінник Антон. Коли Ірині було 16, загинула її сестра. Ірина не вагаючись забрала до себе її малолітнього сина, хоча фактично на той момент сама була ще дитиною. Сьогодні Антон – дорослий чоловік, має вже власну родину. 

Першу всиновлену дитину Сербіним … підкинули.  «Тоді ми з Володимиром тільки збиралися до шлюбу, – розповідає Ірина. –  Одного разу я повертаюсь додому, а біля дверей лежить згорток. Дивлюсь, а там – маленька дівчинка. Так у нас з’явилась Даринка. Тоді їй було півроку. У нас не було жодних вагань, що дівчинку ми залишимо. Зібрали усі необхідні документи, знайшли її маму. Жінка написала відмову. У 2006 році ми всиновили Антончика. Коли приїхали за ним у дитячий будинок, нам просто так, між іншим, показали трьох малюків – трьох братиків. Вони так солодко спали у своїх ліжечках… Ми вирішили їх забрати».

Потім були близнята Рома і Рима, у яких виявилося ще дві сестрички – Аня і Ніка. Коли подружжя забирало цю четвірку з дитбудинку, з’ясувалось, що у них є ще четверо братиків і сестричок Данило, Артур, Оленка і Крістіна. Було вирішено забрати всю сім’ю. Таким чином, у Сербіних сформувався «повний комплект» для дитячого будинку сімейного типу. Тих дітей, над якими не вдалося встановити опіку (для  будинків сімейного типу існують обмеження – не більше 10 вихованців), Ірина з Володимиром забирають до себе при кожній ліпшій нагоді – на вихідні, канікули. Найменшим двійняткам Ані та Ніці по два з половиною роки. Найстаршому Артуру – 18.

Про мрії великої родини

Велика родина мешкає, на жаль, не у великому домі. Сербіни мають невеличкий будиночок на дві кімнати у Святогорську. Місце в ньому знайшлося для кожного, але доводиться тіснитися. Проте ніхто не жаліється.

«Ображених між нами немає, – сміється Ірина. – Живемо ми дружно. Діти допомагають мені в усьому. Більше того – по господарській частині вони вже багато чого роблять і без моєї участі. Я вже не пам’ятаю, коли останній раз мила посуд. Кожен має свої обов’язки. При чому вони самі розподіляють повноваження між собою. Старші допомагають молодшим. Звичайно у нас сувора дисципліна. Без неї – ніяк, це я напевно можу сказати. Моє і чоловікове слово в сім’ї – закон. Діти це добре розуміють і приймають правила. А загалом ми – звичайна родина. Ну можливо дещо більша за традиційними мірками. У нас свої радощі, свої турботи. Проте радощів більше. Намагаємось робити наше життя цікавим, змістовним. Багато подорожуємо. Кожен місяць ми святкуємо чийсь день народження. Давно мріємо про великий обідній стіл. У нас, звичайно, є стіл, але трохи замалий для нашої компанії. Можна стіл і змайструвати, але нема куди поставити. Проте найближчим часом чекаємо на розширення житлової площі. Нашою сім’єю опікується Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», тож обіцяють допомогти  добудувати будинок».

Про громадську думку і сімейний бізнес

«Люди – різні, і реагують на нашу родину по-різному, – розповідає Ірина. Деякі ставляться до нас з розумінням, деякі – з повагою. А деякі в лоб запитуть: «А скільки треба дітей «взяти», щоб отримати квартиру, машину?». А ви спочатку спитайте, чи нам хтось давав квартири чи машини. Проте ми з чоловіком не реагуємо на подібні випади. У нас діє правило: особливо не перейматись тим, що діється за нашим парканом».

Дійсно, коли мова йдеться про велику прийомну родину, іноді у сторонніх людей виникають не надто позитивні асоціації. Зокрема поширена думка, що прийомні батьки мають наміри експлуатувати дітей у власних підприємницьких вигодах.

До речі, Ірина з чоловіком теж планують організувати власний бізнес – туристичний. Святогорськ – відомий кліматичний курорт. Містечко розташоване на мальовничих берегах річки Сіверський Донець. Його  природні лікувальні фактори (крейдові гори, сосновий ліс) створюють оптимальний мікроклімат для лікування багатьох хвороб. Регіон надзвичайно привабливий для розвитку «зеленого» туризму. Сербіни планують згодом побудувати кілька котеджів для туристів. Таким чином можна буде організувати робочі місця і для власних дітей. На перший погляд ця ідея може видатись дещо провокативною. Але тільки на перший погляд. Насправді працевлаштування дітей, які довгий час виховувались в інтернатах, – справа доволі складна. Зокрема це питання актуальне в розрізі рівня освіти таких дітей.

«Наприклад Крістіна, – розповідає Ірина. – Дівчинці 15, а вона не вміє читати. При цьому вона має папірець, де написано, що вона закінчила 7 класів. Яким чином? Виходить дитина просиділа 7 років за партою для «галочки». В інтернаті нам це пояснили,що вона, мовляв, не хотіла вчитися. Я не вважаю це за аргумент. Просто дехто не виконував свою роботу. З нами дівчинка вже навчилася читати склади. А вона з нами тільки з травня місяця.
Проте наївно думати, що в майбутньому Каріна закінчить вуз із червоним дипломом. Звичайно, все може бути. Але у таких випадках треба бути реалістом. В мене одна мета – зробити так, щоб мої діти завжди мали можливість заробити на шматок хліба. Думаю, що варіант із сімейним бізнесом – не найгірший».

Про абсолютне щастя

«Зі своїми дітьми мені легко і просто, – закінчує своє розповідь Ірина. – Можливо це тому, що я не маю власних біологічних дітей. Іноді прийомні батьки розповідають, що для них важко однаково ставитись до біологічних дітей і всиновлених. Мені цього не зрозуміти.
А загалом, я живу своєю сім’єю. Так, іноді трапляються якісь проблеми, щось не виходить – як, власне, у кожній родині. А подивлюсь на свою «купу малу», і все погане враз відступає. Я отримала від життя все, що хотіла. Моя сім’я – це моє суцільне абсолютне щастя».
 

Поділитися:
Інші новини
Хто шукає своє чудо? Ось воно! Новини
20 липня 2019
Хто шукає своє чудо? Ось воно!
Детальніше
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова Новини
18 липня 2019
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова
Детальніше
Діанка чекає на приїзд тата і мами Новини
13 липня 2019
Діанка чекає на приїзд тата і мами
Детальніше