Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Щастя всупереч

Галина (ім’я змінено) довго вагалася, чи варто розповідати свою історію. Занадто багато болю довелося їй перетерпіти на шляху до своєї донечки… Нерозуміння, обман, образи, відвертий спротив і … щасливий фінал. «Можливо моя розповідь додасть комусь віри, – каже Галина. – Тому, що тільки віра допомогла мені вистояти до кінця».

«Я завжди уявляла себе матір’ю, думала про те, як буду вагітною, уявляла, що буду відчувати при цьому. Але вийшло інакше, – розповідає Галина. – Коли я дізналася про свої проблеми, я, звісно, почала лікуватися. Минав місяць за місяцем, і кожен – довжиною в життя. Поїздки до клінік, зустрічі з лікарями, викреслювання днів у календарі…і знову викидень. Я втомилась і якось одного разу просто не змогла переступити поріг лікарні. Тоді у підсвідомості почала визрівати думка про усиновлення».

Батьки Галини не були у захваті від цієї ідеї. Мама підтримала, а ось батько був проти… Обоє дружно проводили з донькою виховні бесіди щодо віку дитини і переконали усиновити малюка близько трьох років. З трьохлітнього віку можна було би виявити психологічні відхилення. Батько Галини – психіатр, і це було для нього вкрай принципово. До того ж трирічна дитина може відвідувати дитячий садок, і Галині не довелося б залишати роботу. Вона працювала замісником директора у приватній компанії. Їй подобалась її робота.

«Документи я зібрала швидко, – продовжує Галина. – Буквально одразу мені запропонували подивитись дворічну дівчинку. Так я познайомилась з дочкою… Коли я приїхала в дитячий будинок, дітки гуляли на вулиці. Кожен намагався мені сподобатись, а Ніка стояла в сторонці і дивилась на мене своїми сумними сірими очима. Не можу передати, що відбувається у душі, коли бачиш маленьку дитину з дорослими очима... Забути її я вже не змогла.

Коли я приїхала до неї через два тижні, вона мене впізнала. Підбігла до мене, я її обійняла, а вона так ніжно пригорнулася до мене… Нам дозолили бачитись. Неофіційно – статусу у Ніки не було.

Судова тяганина щодо позбавлення прав біологічної матері затягнулася на півроку. За цей час ми з дівчинкою зріднилися. Аж раптом у дитячому будинку мені почали розповідати, що Ніка мені не потрібна. Що у неї буцімто погана спадковість, що мати у неї алкоголічка, і невідомо, як проходила її вагітність, що дівчинка відстає у розвитку… Крім того виявилось, що на її усиновлення вишикувалась черга. А у мене навіть не було офіційного дозволу з нею бачитись. І кого цікавило, дівчинка називає мене мамою?!

Напередодні Нового року я таки віддала заяву в суд, просила опіку до суду, але… В Службу дітей почали дзвонити (анонімно звісно) й розповідати, що з мене буде погана мама, що мої батьки проти, що дитина для мене – іграшка. Я довго думала, хто міг це зробити. Про те, що я всиновлюю дитину, знали тільки найближчі люди: батьки, подруга та «коханий» (він же за сумісництвом мій начальник), який з самого початку був проти усиновлення. Ми багато сварилися на цю тему, але зрештою, як мені здалося, він примирився з моїм рішенням. Коли я розповіла йому про дзвінки у Службу, він навіть і оком не зморгнув. Був страшенно обурений, звинуватив у всьому мою подругу. Я йому повірила. А згодом він у всьому зізнався... Пообіцяв, що такого більше не буде.

А далі знову суди. У Службі мені сказали, що адвоката наймати не варто, що у залу засідань його все одно не пустять. Казали, що суд можна провести і за місцем мого проживання, і за місцем проживання дитини. Обіцяли допомогти оформити папери швидше, якщо суд відбудеться у нашому місті. Я знову повірила… А час спливав. Судові засідання відкладались без будь-яких пояснень. Моє терпіння було на межі.

Черговий раз засідання перенесли через те, що судовий засідатель просто не з’явився у залі суду. І тоді суддя «раптом» згадала, що суд повинен проводитись тільки за місцем знаходження дитини. До цього часу пам’ятаю, як вона мені сказала: «Вам просто не судилося всиновити дитину. Треба змиритися». І тут я все зрозуміла: суддя оформляла документи на фірмі, у якій я працювала, а мій «коханий» – досить впливова людина у місті.

Це був удар для мене. З «коханим» ми розійшлися, а я почала діяти інакше. Звернулася до президента, до прем’єр-міністра, в Департамент з усиновлення. А допомогла мені юрист дитячого будинку, де перебувала моя дівчинка. Я ніколи не забуду Ніну Іванівну… Її мені сам Бог  послав . Якби не вона, невідомо, чим би вся ця епопея закінчилася. Вже через два тижні відбувся суд. Дитину я забрала, в день, коли суддя виніс рішення на мою користь.

З адаптацією у нас особливих проблем не було. Перші місяці Ніка дуже боялася, що я можу зникнути. Не відпускала мою руку навіть уві сні. А ще вона дуже боялась свят: думала, що якщо її гарно одягають, то хочуть віддати назад у дитячий будинок.

Скоро буде рік, як ми з Нікою разом. Тепер ми – справжня сім’я: я і моя найрідніша, найближча в світі людинка. Бабуся, і дідусь Ніку обожнюють. У три роки дівчинка вміє рахувати, знає букви. Нічим не відрізняється від одноліток. Тільки іноді її погляд стає таким серйозним…

Ніка попала в дитячий будинок коли їй було чотири місяці. Але каже, що пам’ятає своїх біологічних батьків. Час від часу вона запитує у мене про них. В такі моменти вона міркує, як доросла людина. Мені навіть трохи моторошно стає від того.

Про те, що Ніка – всиновлена, знають фактично тільки мої батьки. Дівчинка ззовні дуже на мене схожа. Крім того, так склалися обставини, що в той період, коли я її всиновлювала, померла моя двоюрідна сестра. У неї була маленька донечка. ЇЇ забрали інші родичі, але багато хто думає, що Ніка – саме моя племінниця. Я не стала це припущення заперечувати.

Загалом, ми нікому не розповідаємо, що Ніка усиновлена. На жаль, наше суспільство ще не готове адекватно сприймати такі речі. У мене не з доброго дива склалася така думка.
Нещодавно Ніка розповіла, що у них в садку з’явилась нова дівчинка Ліза: «У Лізи –
мама і тато чужі. ЇЇ ніхто не любить, її називають «дітдомівською». А я буду з нею дружити. Мені її жаль».
 

Поділитися:
Інші новини
Хто шукає своє чудо? Ось воно! Новини
20 липня 2019
Хто шукає своє чудо? Ось воно!
Детальніше
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова Новини
18 липня 2019
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова
Детальніше
Діанка чекає на приїзд тата і мами Новини
13 липня 2019
Діанка чекає на приїзд тата і мами
Детальніше