Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Діти сняться до щастя

В 24 роки Олена вже мала власну повноцінну сім’ю: надійний, люблячий чоловік Карл, 5-літнє чудо – синочок Даніель, затишний дім – загалом все, про що може мріяти жінка. Але, як вивилось, жіночі мрії можуть завести дуже далеко...

Рідне «мавпенятко»

«Якось ми з родиною поверталися машиною зі Сваляви, й мені наснився сон, – розповідає Олена. – У цьому сні (чи видінні?  навіть не знаю…) я побачила маленьку дівчинку. У мене тоді виникло стійке відчуття, ніби на мене хтось десь чекає. Це просто містика. Мене ніби тягнуло до когось, і я не могла зрозуміти до кого. Я не спала, не їла. Це було щось неймовірне.

Альтернативный текст

Ми з чоловіком почали шукати дитину на всиновлення. Процес був доволі складний і тривалий. Весь час кудись треба було їхати, збирати якісь папери. Коли ми нарешті дістались до дитячого будинку в Свалявіі, ми були настільки виснажені, що чоловік сказав: беремо першу-ліпшу дитину. Коли я вперше побачила Емочку, в мені ніби щось «спрацювало»

Емі на той момент було 7 місяців. Дитина була не зовсім здорова.

«Ну, викапане мавпенятко було, – сміється Олена. – Рахітична, з вздутим животиком, в рожевому платтячку. (Співробітники дитячих будинків «принаряджають» дитину перед зустріччю з потенційними батьками, як можуть). Коли мій старший син Даніель вперше побачив майбутню сестричку,сказав: «Мам, а ви не могли щось краще вибрати?». Проте ця крихітка одразу стала мені такою рідною… Це не можна передати словами. Вона так на мене схожа за характером. Моя мама каже, що я б не змога народити дитину, більш схожу на мене, ніж Емочка».

Альтернативный текст

Майже токсикоз

«А три роки тому мені знову наснився сон, у якому я годую груддю чорненького хлопчика. Я прокинулась і кажу чоловікові: здається я знову «вагітна», – сміється Олена. – Видіння повторялося. В мене почався справжній токсикоз. Мене нудило, депресія – класика «вагітного жанру». І ми взялися шукати по дитбудинках чорненького хлопчика. Шукали довго – вісім місяців. І знайшли аж у Донецьку. Давидкові на той момент було 2,5 роки. Коли я його побачила, одразу сказала: «Поїхали додому».

Альтернативный текст

Давид – мулат. Його біологічний батько – чорношкірий. На момент усиновлення дитина була дуже хвора. Процес адаптації у новій родині був доволі складний.

«Давидко не вмів жувати за наявності зубів, – розповідає Олена. – Він не знав, що таке «посміхатися». Так, були якісь гримаси, але не надто схожі на дитячу посмішку. Вперше він по-справжньому розсміявся тільки через півроку після того, як ми його забрали. Тоді він і на крок не відходив від мене: постійно боявся, що мама може зникнути».

Ема спочатку теж досить важко переживала факт появи маленького братика. Ревнувала маму страшно. Пакувала валізи свої дитячі валізи і йшла з дому. А тепер вони – «не розлий вода». Звичайно, буває і сваряться, і б’ються – як всі діти. Але один за одного стоять горою.   

Поклик крові

У Давида грають гени – у хорошому сенсі. Хлопчик надзвичайно пластичний. У свої 5 років танцює, мов справжній репер. У нього відчутні задатки до спорту. (Притому, що дитина стоїть на обліку в кардіолога). Стійка на голові у нього виходить бездоганно. А коли Давидко у дворі бавиться на турніках, бабусі довкола хапаються за серце.   

Альтернативный текст

«Одного разу ми були в магазині, і Давидко вперше побачив чорношкіру людину. У дитини був шок. Він підбіг до чоловіка, кинувся його обіймати. Ми навіть злякались трохи: людина подумає, що ми йому претензії на батьківство збираємось пред’являти, – сміється Олена. – Давид почав просити, щоб ми забрали негра додому: хочу такого друга, і все! Мабуть тоді він вперше усвідомив свою етнічну приналежність».

Ще один парадокс. З часом у Давида почала світлішати шкіра, а характерне курчаве волосся практично розпрямилося. Бабуся хлопчика (мама Олени) сміється: «відмили» дитину. Загалом же родина і радощі, і прикрощі  переживає з гумором.

Альтернативный текст

«Інакше просто не можливо, – ділиться переживаннями Олена. – Якось Ема подзвонила мені з дому і мало не в істериці кричить: «Мама приїжджай швидше додому! Тут сусідські дівчатка сказали, що ми нашого Давидку на смітнику знайшли!». Я їй: «Доця, ти їм от що скажи: «Знаєте скільки ми смітників обійшли, поки такого Давидку знайшли?»

«Таємниця – це брехня»

Олена з чоловіком не роблять з усиновлення таємницю. І не тільки тому, що діти не дуже зовні схожі на прийомних батьків.

Альтернативный текст

 

«Така таємниця  – брехня,  – переконана Олена. – Спочатку діти відчували би це підсвідомо. А потім якась «добра» тьотя чи «добрий» дядя обов’язково би розказали їм «правду життя». Насправді, ми дуже вдячні біологічним батькам Еми та Давида. Як би там не було, вони подарували нам двох прекрасних діток. Іноді Емочка засумує і каже мені: «Мама, як жаль, що не ти мене народила!». Я їй завжди пояснюю, що це не має жодного значення. Адже всі діти – не від мами, а від Бога».    
 

 

Поділитися:
Інші новини
Хто шукає своє чудо? Ось воно! Новини
20 липня 2019
Хто шукає своє чудо? Ось воно!
Детальніше
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова Новини
18 липня 2019
10 анкет дітей, які чекають сім’ю на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова
Детальніше
Діанка чекає на приїзд тата і мами Новини
13 липня 2019
Діанка чекає на приїзд тата і мами
Детальніше